Jump to content
Студентський Форум
Sign in to follow this  
retaret

Неповносправні люди

Recommended Posts

Іноді на вулиці привертає погляд людина на інвалідному візку; і не один озирнеться, розглядаючи дивака старшого віку, який поводиться по-дитячому, щось вигукує. Когось це відлякує, комусь цікаво, комусь байдуже..... Але їхні родичі живуть з ними, щодня їх бачать, люблять їх зрештою, хоч як це непросто.

 

З метою уникнути непорозумінь відразу зроблю невеликий поділ. Не хочу говорити в даній темі про людей, які стали душевно хворими в результаті складних життєвих реалій чи несприятлиих для психіки умов життя. Тут хочу говорити лише про тих, які народилися з різними вадами: ДЦП, синдром Дауна і т.п. (ви ж вивчали розділ генетики в школі, купа проблем є лише через мутації).

 

Хтось з цих людей може добре говорити, лише не рухатися, інші чудово пересуваються, проте їхня свідомість та поведінка неадекватні (принаймні так ми це називаємо), дехто навіть не говорить, лише видає певні звуки. Ці люди не є небезпечними для суспільства, щоб замикати їх у спеціальних лікарнях, але ж і друзів у них немає, часто батьки просто ховають їх вдома, бо дуже непросто витримати погляд кожнісінького перехожого.

 

Але ж є і серед здорових людей ті, хто допомагає, спілкується з ними. Вони ж також члени цього суспільства, просто інші. Де ж має бути їхнє місце у цьому світі ринкових перетворень, високих наукових досягнень, величезних щоденних оборотів великих торгівельних корпорацій, світі де всі говорять про демократію, свободу, мораль???

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вони спокутують гріхи своїх попередніх життів або гріхи предків, це їхній хрест. Через них Бог випробовує їхніх опікунів та близьке оточення. Ми лише можемо допомогти чим можемо.

Share this post


Link to post
Share on other sites

але ж чи допомагаємо насправді?

 

Ми тут говоримо про gender-революцію і про те в чому сила, але якою тоді має бути сила людей, які змушені бути опікунами таких своїх дітей. А часто ж буває так, що батьки відмовляються від цих дітей і тоді тягар просто падає на чужі руки. Буває і таке що чоловік просто "втікає" і жінка залишається наодинці з цією проблемою. А ми тут говоримо про справжніх чоловіків чи жінок-кар"єристок, а ці позбавляють себе всього, бо неможна навіть примітивно нормальної роботи мати, коли весь час треба доглядати таку людину.

 

А може є тут хтось хто насправді допомагає?? Розкажіть

Share this post


Link to post
Share on other sites
але ж чи допомагаємо насправді?

 

А може є тут хтось хто насправді допомагає?? Розкажіть

Ти хочеш допомогти, але ще не робиш цього? - Я теж.

Які є пропозиції як їм допомогти?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Можна було б організувати щось на зразок дитсадка. Опікуни-родичі працюють і частково оплачують послуги такого закладу. Зранку приводять їх туди, а ввечері - забирають. Частково заклад може оплачуватися спонсорами, частково державою. Частково ці заклади можуть бути забезпечені волонтарями (підкажіть слово українською, якщо є - люди, що виконують роботу безкоштовно).

То лише в Україні постає видно ще тільки питання - хто ці люди та як їм бути. В інших країнах це цілком нормальне явище і подібні заклади дуже поширені (фондуються частково державою, частково грошима родичів (страхуванням точніше). Знаю людину, що працює на повну ставку, а ввечері, після роботи один раз на тиждень проводить свій час з неповноцінними чи як ви їх назвали - неповносправними. Читають їм книжечки дитячі вголос, грають в ігри, малюють, щось виробляють тощо. Роблять це безкоштовно, бо їм це просто подобається.

Share this post


Link to post
Share on other sites
Вони спокутують гріхи своїх попередніх життів або гріхи предків, це їхній хрест. Через них Бог випробовує їхніх опікунів та близьке оточення. Ми лише можемо допомогти чим можемо.

Словами, тим більше такими, тим їм точно не допоможеш.

Share this post


Link to post
Share on other sites

моя бабуся зараз найнялася на роботу - доглядати за дитинкою, котрій вже 22 роки, але мислення - шестирічного. на першому році життя цей хлопчик перехворів чимось страшним, не пам"ятаю вже чим. Але залишився на все життя розумово відсталий. Бавиться з плюшевими іграшками, погано розмовляє. Живе він з мамою і сестрою, часто приїжджають інші родичі. А от його батько пішов до іншої жінки і тепер судиться з ними, намагаючись відсудити собі півквартири ((( от так... і вистачило ж у нього совісті... йому, бачте, не хочеться жити зі своєю мамою в одній квартирі, а на нову грошей не вистачає. урод.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Доречи, про державне опікування неповносправними людьми.

В місті Х склалася ціла пандемія народжуваності глухонімих дітей. Під час їхнього росту/формування державою не було реалізовано жодних програм по їх спеціалізованим потребам) окрім виплати батькам якихось копійок. В подальшу долю неповноцінних дітлахів втрутилась міська адміністрація, та і то сугубо на добровільних началах) в сина мера виявилась таж проблема зі здоров»ям. Вони якимись «мутками?» найшли кошти) повірте, не бюджетні. Вони організували спецшколу, потім спецбурсу, щоб вирішити проблеми з працевлаштуванням. Навіть виділили цілий цех на місцевому заводі електротоварів.

З рук держави не випала жодна гривня.

То я говорю про масовий характер «проблеми». На досить одиночні випадки взагалі мови/підтримки не піде!!!

 

п.с.матеріали взяті з приватних джерел

Share this post


Link to post
Share on other sites
То лише в Україні постає видно ще тільки питання - хто ці люди та як їм бути.

саме тому захотіла підняти цю тему. Бо вони ж таки є! Дехто каже, що тим має займатися держава, але що таке держава?? Всерівно за цим мають стояти конкретні люди, які б це побачили і спробували щось вирішити.

Просто ми тут дуже багато тем зачіпаємо - секс, кохання, щастя і т.п., а от мені стало цікавим ставлення і до такого роду проблем. Те, що воно не стосується нашого особистого, то інша річ, але з іншого боку ніхто з нас не може бути певен в тім, якими будуть наші діти (дай Боже щоб все було в порядку).

 

Ну і ще Лмакс каже, що то спокутування гріхів предків. Ну значить у нас з вами були чемні предки, але тоді варто замислитись над своїм життям і вчинками, щоб не створити таких проблем своїм нащадкам, хай не спокутують наших гріхів.

 

Щодо того як це організовано в У. Знаю т.зв. "майстерні", де з цими людьми займаються весьчас певні люди. Тих, що можуть, навчають плести з бісеру, вишивати, вязати, робити щось з дерева. З/п тих наглядачів - це кошти закордонних спонсорів (не дуже висока з/п). Є така організація при церкві (точніше це вже такий рух в багатьох країнах) "Віра і світло", дуже багато моральним аспектом опікується церква. До речі та сама церква, де(-на думку багатьох-)священики зануди, розпусники, крадії людських грошей і т.п.!!

Але думаю працювати з тими людьми дуже важко, вважаю, що це шкідливо для здорової психіки, якщо дуже довгий час.

 

І ще одна сторона цього питання - у тих людей можна дечого навчитися, чого не навчишся у здорових людей.

Share this post


Link to post
Share on other sites

такої проблеми не має наприклад в США, чому? Тому що вони не роблять із цих людей неповноціних, їх погляд не привертає хвора людина, вони до них ставляться, як до рівних, їх не треба жаліти, їх треба поважати... Тому треба змінювати суспільство - і почати із себе.

А про гріхи, ЛМакс, мені чомусь соромно за тебе,... і соромно за бога...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Muzon, а за себе тобі не соромно? І що ти хотів тим сказати?

Share this post


Link to post
Share on other sites
А про гріхи, ЛМакс, мені чомусь соромно за тебе,... і соромно за бога...

не варто так казати....

 

по темі:

моя бувша однокласниця зараз навчається в Польщі. там на волонтерській основі вона доглядає за неповносправними... шукає однодумців, заінтересованих людей, хотіла щось подібне зробити і дома в Україні.

Праця звісно далеко не з приємних, тому що люди попадаються дуже різні, з такими вадами що ми собі навіть і не уявляєм... Часто доводилось червоніти за них на людях, ой як часто доводилось повзати на четвереньках прибираючи в громадських місцях за ними.... Але...

Але дві години проведенні з ними поза межами дому, притулку - давали їм просто неймовірну кількість позитивних емоцій, допомагали розрухатись і трішки більше вникнути в довколишній світ і масу інишого.... Але разом з тим це був чав розгрузки для їхніх постійних опікунів! Подумайте і про них, вони теж живуть далеко не найкращим життям доглядаючи за неповносправним...

 

Тому можна організувати щось подібне і у нас. без фінансів заголом тут можна обійтись, потрібно тільки бажання, трішки витримки і багацько терпіння.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Дійсно за кордоном до неповноцінних людей відносяться так само як і повноцінних.

В нашій країні досить рідко можна зустріти ситуації коли самі рідні доглядають неповноцінну людину. В основному наймають людину, яка це робить або відправляють у спеціалізовані притулки.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Please sign in to comment

You will be able to leave a comment after signing in



Sign In Now
Sign in to follow this  

×
×
  • Create New...