Jump to content
Студентський Форум

Історія одного дня


 Share

Recommended Posts

Не думаю, що вiн так переживає за тобою - нема за ким- ти розмазня, то нашо таке йому здалося. Пiде залиється пару раз, зматюкає тебе з нiг до голови на всi сусiди i... забуде...закине на одвiрки пам'ятi той час, коли вам так було добре удвох...

 

 

Знаєш..якщо це твердження відповідає твоїм поглядам на життя, то мені тебе дуже шкода. Ти матеріаліст! Основне не причина його відсутності, а в даному випадку відчуття що цим породжується. Це розвиває нас людей у всіх напрямках!!!! Без цього ми не живем, а існуєм.

Link to comment
Share on other sites

  • Replies 31
  • Created
  • Last Reply

Top Posters In This Topic

Не думаю, що вiн так переживає за тобою - нема за ким- ти розмазня, то нашо таке йому здалося. Пiде залиється пару раз, зматюкає тебе з нiг до голови на всi сусiди i... забуде...закине на одвiрки пам'ятi той час, коли вам так було добре удвох...

а ти ще кажеш, що дівчата "негідні" ВАС, прекрасних, мужніх, розумних(і т. д.) чоловіків....

думаю, що ви (такі, яких ти описав) не варті наших страждань......

Link to comment
Share on other sites

як кажуть життя - то чорно-білі смуги. постійно щось стається хороше-погане-хороше.... треба бути готовим до всього

 

точно, життя як зебра - чорна смуга, біла, чорна, біла, чорна, біла а потім жопа.

 

КОЛОБОК жорстко написав але правдиво, хоча незгідний з його висновком що вона розмазня, зрештою з цієї теми я не зрозумів хто кого залишив....

Link to comment
Share on other sites

...Просто забув дописати -така розмазня як i я... як i всi ми...Кoжного болить, навiть камiнь...Просто кожен переживає то порiзному i не варто покращувати собi настрiй тим що "добре що його тоже болить!"

Link to comment
Share on other sites

"Втікала кругом від тебе... але ти залишився скрізь.... Пробач... хай непомітні сльози, це було так не просто спалювати мости... Пробач може я в тому винна, бути хотіла вільна і ти мене відпустив..."

 

 

Як же деколи непросто зрозуміти тих дівчат...

Link to comment
Share on other sites

АЛЕ іноді саме життя заставля їх або зрозуміти або здохнути самому...а я нехочу і неможу бути сам, ненавиджу самотність

Link to comment
Share on other sites

Хочеш бути щасливим- будь ним. Нiхто не зробить нам свята , як не ми самi. да я розумiю шо треба докласти зусиль, можливо навiть там, де у всiх гладко,але ж чи не варто ?

Link to comment
Share on other sites

ненавиджу самотність

Її треба прийняти і станеш не самотній - з тобою буде ВСЕ, і тобі не треба буде шукати когось для того щоб стати не самотнім, то тебе тоді хтось знайде і ти приймеш це з вдячністю.

Link to comment
Share on other sites

всі таке пережили, або переживуть. І це буде справжнє життя з болем і радістю - головне перебороти себе і свої почуття! Але не всі можуть!

Link to comment
Share on other sites

всі таке пережили, або переживуть. І це буде справжнє життя з болем і радістю - головне перебороти себе і свої почуття! Але не всі можуть!

Не6 можна нікого ініщо "бороти". Треба приймати все як є. Це перший крок до позбавлення від того що не так. Прийняти і відпустити. Ане битись з тим.

 

"всі таке пережили, або переживуть" - це не загально всіх стосований факт. Багато не пережили того як слід. Кожен залишається калікою в душі, бо якраз НЕ ПЕРЕЖИВ та не прийняв і відпустив що належало.

Link to comment
Share on other sites

  • 10 months later...

Ранок...Дощ...Вона стоїть біля вікна і дивиться на людей, які втікають від теплого дощика. І вона бачить його. Він як завжди зупиняється біля її вікна і дивиться вгору. Вона, з посмішкою на обличчі і щастям в очах вибігає на вулицю. Через хвилину вони вже йдуть по парку. Їм не заважає дощ. Вони щасливі разом. Вони тонуть один в одного в обіймах. Їм все рівно що робиться навколо. Вони ніби потрапили в свій світ, де є тільки ВІН і ВОНА...де ніжність, і турбота...де нема болю, печалі і тривоги. Їм здавалось що вони в повній безпеці і ніхто і ніщо не зможе їм завадити. Вони так сильно любили один одного. Ось вони сидять на "свому" місці на лавочці біля озера. Вже пройшов дощик і яскраво світить сонечко...

-Як сьогодні яскраво світить сонечко, так, як твоя посмішка, коли я вперше запросив тебе на побачення, як твої очі, коли я подарував тобі 100 троянд...

-Як моє серце, коли я бачу тебе, як моя душа, коли ти поруч - продовжувала вона його думки - сьогодні сонце надзвичайно "чисте" і "світле"

-таке, як моя любов до тебе

Вони розуміли один одного з пів слова, вони думали про одне і теж, вони жили, душа в душу.......ніби одне серце розірвали на дві частинки і дали їм по половинці...

-Дай мені відповідь на запитання

-Яке?

-Ти мене любиш?

-Так! І буду любити тебе все життя, навіть смерть не розлучить нас!

-Ти мені говориш правду? Ти не обманеш? Не зрадиш? Адже я люблю тебе більше за життя, я люблю тебе більше ніж легке чисте повітря.

-Так! Обіцяю! Я ніколи тебе не залишу

Вони розчинились в поцілунку. Вона вірила йому. Вона надіялась, що він не бреше. Ось вони йдуть по улюбленій алеї, по вулицях "старого" міста. Вони освічували вулиці світлом. Вони "світились" від щастя. Про їх пару знало все місто, вони були самим яскравим прикладом для заздрощів. Вони були талісманом маленького романтичного містечка. Раптом повіяло холодом, вона прокинулась біля вікна, знову нічне безсоння, знову спогади не дали нормально спати, знову мокрі щічки і очі повні сліз. І знову вона потонула в думках, і погляд загубився, намагаючись розглянути сніжинки які падали з неба.

-Я завтра не прийду

-Як? Чому? Адже ми...

-Я знаю - не давши договорити, продовжує він - не можу...(мовчання) не можу обманювати...не хочу...

-Так навіщо обманювати, якщо не хочеш?- від нерозуміння пропадає дар мови...вчора ще все так було добре

-Ні... ти не зрозуміла...я не прийду завтра тому, що не хочу...

-Але чому? Що трапилось?- стримуючи сльози, з тремтінням в голосі намагається зрозуміти його

-Ні, ти не винна...це я...це все я...я винний...-від своїх слів, які неможливо пояснити у нього самого накотилсь сльози на очі...

Він пішов...Нічого не сказавши...Він пішов мовчки...Вона ще довго сиділа на їхній лавочці вся в сльозах...Вона сиділа до півночі, намагаючись зрозуміти що ж трапилось. Вона так і не зрозуміла....Вона знала одне. Він обманув, говорячи що не залишить, говорячи, що смерть не розлучить їх. Вона так і не знала причину його рішення...На наступний день він розбився. Ві помер...Його більше нема.

Годинник...Восьма...Вони завжди в цей час гуляли...Лавочка в парку плавно помінялась на лавку біля його могили. Вона знала, що він не міг збрехати. Вона все ще вірила, що він її любить. Вона щодня приходила на його могилу, намагаючись зрозуміти що трапилось...можливо, він знав, що буде завтра. Можливо, він знав, що загине. І не хотів, щоб вона страждала від цього. Про це вона не дізнається ніколи. Це залишиться таємницею в її серці.

Link to comment
Share on other sites

Please sign in to comment

You will be able to leave a comment after signing in



Sign In Now
 Share


×
×
  • Create New...