У кожного своє місто

У кожного своє місто. Я тут знайшла таку річ:

Власність

Я живу у вашому місті. Я повторюю ваші помилки. Я повторюю ваші подвиги. Я повторюю ваші кроки. Не хочу повторювати. Все це – мимоволі.

Це місто навколо мене вже кілька років. Залишається чужим. Залишаюся чужою.

У мені немає ні селофобії, ні селофілії. Є багато звичок, принципів, інстинктів. Є кров гуцулів і амбіції поляків. Є вилиці монголів і відчуття польоту. Є дерева – цілий ліс. Це більше, ніж ваш парк. Зрештою – чому ваш? Я не вмію ділитися чи співіснувати. Можу лише завойовувати, приручати, володіти. Звивати гнізда серед гілок ваших багатоповерхівок. Коли є гніздо, будинок стає моїм. Власність. Ви – також моя власність. Місто – моя власність.

Це місто не хоче усвідомити, що належить мені. Годую його всім, що маю. Я маю багато. Сміх, сльози, кров, сни, почуття. Але дикі звірі – невдячні. Воно гарчить, сичить, показує ікла, вириває все моє з рук, з очей, з душі. Втікає.

Наївне місто. Думає, що може прожити без мене, запричастившись мною. Дурне місто. Не вміє дякувати, цілувати руки, мешти, сліди на асфальті та бетоні сходів. Місто ілюїзій. Місто маразмів. Місто мрій і поспіху. Місто буднів і фальшивих свят.

Я знаю – для того, щоб приручити, треба полюбити. Я вчуся любити ваше, ні, своє місто. Торкаюся долонями до бруднуватої озерної води, кидаю крихти хліба його голубам і лебедям, посміхаюся його дітям. Своїм. Я вже майже люблю ці сірі стовпи, поцятковані клаптиками оголошень. Ці покреслені крейдою паркани і обдертих бомжів під ними. Я навіть трохи люблю відсутність гарячої води і наявність сумнівного тепла.

Йому мало моєї любові. Вічно голодне місто. З’їдає запах ранкової кави, тепло нічного подиху в плече коханого, звуки поцілунків, шелестіння обіймів. Байдуже місто. Ігнорує сум і меланхолію, радість і задоволення. Ревниве місто. Варто десь поїхати, як починає готувати неприємні сюрпризи.

Це місто не вміє любити. Воно не має своєї думки. Відколи? Чому? Чекає, поки хтось полюбить його мешканців, а вже потім звертає увагу. Відвертається від тих, кого розлюбили. Четвертує тих, кого зненавиділи.

Тендітне місто. Ніжне місто. Закомплексоване. Як равлик-павлик. Боїться висунути ріжки.

Хворе місто. Зализує свої руїни і смітники. Сором’язливо прикриває мотлохом місця вкрадених кришок каналізаційних люків.

Боягузливе. Запобігливе. Рагульське. Інтелігентне. Емоційне.

Порване. Голе. Вульгарне, як макіяж повії. Горде. Терпляче. Гірке. Прохолодне. Приторне.

Я люблю його на світанку, коли воно, чисте і замерзле, закутується в мій шалик і додивлюється мої сни. Я люблю його вночі, коли воно самотньо прикурює від їжакуватих зірок і страждає від відсутності колискових. Люблю сидіти з ним тихо на потертій лавочці, поклавши поряд дві самотності – його і мою. А може, лише мою – велику. Адже тоді це місто – моє. Як ніколи. Приручене.

Марія Криштопа

Цікаво, як вам ця замальовка?

Дуже симпатично Це ніби філософія в собі. Напевне кожен в душі має якісь почуття до міста в якому живе. Та і мабуть до Києва кожен із нас має якісь почуття (не обов'язково жити в ньому).

Якщо про Київ, то для мене це місто має зовсім інше значення. Це місто - мій маленький світ, в якому я прожила все своє свідоме життя і не уявляю як би могла жити в іншому місті. І знаєте що... я люблю його. Люблю, не дивлячись на всю неприкрашену будденність і пробачаю йому усі помилки і неприємності. Мвабуть це і є справжня любов...

Мабуть.

Дуже хотілось би почитати,як би вона зреагувала на наше (моє) місто, якшо була дуже далеко від нього...Якшо прості сірі фото це все що залишилось від МОГО міста ,мого життя,моєї долі...

Дуже хотілось би почитати,як би вона зреагувала на наше (моє) місто, якшо була дуже далеко від нього...Якшо прості сірі фото це все що залишилось від МОГО міста ,мого життя,моєї долі...

А яке воно ТВОЄ місто?

Дзвінка, я бачу ти захоплюєшся текстами Марії Криштопи...

Поділяю твоє захоплення - вони цікаві і насичені, заставляють подумати...

Але було б цікаво і тебе почути... Чи ви - одна і та ж людина?

То все- таки???

Сонечко, відкрий скриньку (свою).

АААААААААААААААаа !!!!!!!!!!!!!!!!!

Прийшли самі кракозябри... :(

Пришли то саме на приват? маленька кнопочка ПП знизу зліва під повідомленням...

надіслала. правда, в скороченому варіанті

Ви чули про таке поняття як "феномен міста"??? Я дещо читала, тому переконана, що ці теми, пов*язані з рідними містами, невипадкові. Все таки є якась нитка, що міцно проростає в людині при народженні і дає про себе знати протягом життя. Чому в одному місті почуваєш себе комфортно, а інше відлякує і не приймає. Зараз у мене період, коли треба вирішитися з подальшою долею. Є можливість і песпектива переїзду - не можу наважитися... Що воно таке? Невже просто страх? Так я не боюся нічого, хоча тількт того, що назад не буде дороги.

Щодо міста - назад дорога є завжди, якщо хочеш.

Ви чули про таке поняття як "феномен міста"??? Я дещо читала, тому переконана, що ці теми, пов*язані з рідними містами, невипадкові. Все таки є якась нитка, що міцно проростає в людині при народженні і дає про себе знати протягом життя. Чому в одному місті почуваєш себе комфортно, а інше відлякує і не приймає. Зараз у мене період, коли треба вирішитися з подальшою долею. Є можливість і песпектива переїзду - не можу наважитися... Що воно таке? Невже просто страх? Так я не боюся нічого, хоча тількт того, що назад не буде дороги.

я думаю, що тобі треба спочатку поїхати в те місто, поки ти ще там не влаштувалась, і відчути, приймає воно тебе чи ні...

звичайно, якщо є така можливість...

Ну незнаю люди,я от і не корінний львівянин але місто те просто абажаю і воно моє назавжди а те в якому я народився місто моїх батьків, шо скажете?